Жан Рошфор
Оригінальне ім'я: Jean Rochefort
Професія:
- actor
- director
Дата народження: 29.04.1930
Місце народження: Париж, Франція
Біографія: Жан Рауль Робер Рошфор (29 квітня 1930 – 9 жовтня 2017) був французьким актором. Він отримав багато нагород протягом своєї кар'єри, включно з почесним Цезарем у 1999 році.
Рошфор народився 29 квітня 1930 року в Парижі, Франція, у бретонській родині. Жан Рошфор не народився в Дінен, але його батьки жили там. Він навчався у ліцеї П'єр Корнель у Руані.
Рошфор був дев'ятнадцятирічним, коли вступив до Центру драматичного мистецтва на вулиці Бланш. Пізніше він приєднався до Національної консерваторії. Після завершення національної служби у 1953 році він працював у трупі Compagnie Grenier Hussenot сім років як театральний актор. Там його відзначали за вміння грати як драму, так і комедію. Потім він став актором телебачення і кіно, а також працював режисером.
Після кількох другорядних ролей у фільмах "Картуш", "Капітан Фракасс" та "Дивовижна Анжеліка" Рошфор зіграв свою першу велику роль разом із Анні Жірадо у ролі його дружини та Клод Жад у ролі його дочки у фільмі "Вогні вогнищ" 1972 року. У цій драмі він зіграв чоловіка, який покидає свою сім'ю на десять років, перш ніж повернутися. У цьому фільмі він зіграв у 41 рік батька дорослих дітей (молода Клод Жад вже мала 23 роки). Щоб виглядати старшим, він відростив вуса, свій фірмовий знак, які згодом зняв лише раз, у 1996 році для фільму "Сміхотворність".
Через чотири роки після "Вогнів вогнищ" він став головною зіркою комедії про кризу середнього віку "Пробач, маю справу", де зіграв чоловіка, який ризикує своїм подружнім життям з Даніель Дельорме заради романтичної справи з Анні Дюпері. Завдяки успіху цього фільму Рошфор став дуже популярним. У 1972 році він зіграв разом із П'єром Рішаром у ролі начальника контррозвідки Луї Тулуз у комедії Їва Робера "Великий блондин із чорною туфлею", цю роль він повторив у сиквелі 1974 року "Повернення великого блондина", також режисованому Робером. У 1998 році він виконав роль Фернана де Морсерфа поруч із Жераром Депадьє у міні-серіалі "Граф Монте-Крісто".
У вісімдесяті роки він став оповідачем французької версії "Ласкаво просимо до куточка Пуха", замінивши Лорі Мейн. Це зробило його популярним серед дітей того часу, і Дісней запросив його записати кілька аудіоверсій їх класичних фільмів. У 1990-х він повернувся до комедії з фільмом "Великі герцоги", де грав разом із двома іншими акторами свого покоління зі схожою кар'єрою – Філіпом Нуаре та Жаном-П'єром Мар'єлем.
Він мав зіграти головну роль у фільмі "Людина, яка вбила Дон Кіхота", будучи названим режисером Террі Гіллем "ідеальним Кіхотою". Рошфор вивчив англійську мову спеціально для цієї ролі. На жаль, серед інших проблем з виробництвом, у нього почалися проблеми з грижею диска. Через неможливість зніматися кілька місяців виробництво було скасоване. Про невдале виробництво був створений документальний фільм "Загублені в Ла-Манча".
У 1960 році він одружився з Александрою Московою, з якою мав двох дітей: Марі (1962) та Жуліена (1965). З актрисою і режисером Ніколь Гарсіа у нього також був син П'єр. У другому шлюбі з Франсуазою Видал у нього було двоє дітей – Луїза (1990) та Клеманс (1992).
Рошфор народився 29 квітня 1930 року в Парижі, Франція, у бретонській родині. Жан Рошфор не народився в Дінен, але його батьки жили там. Він навчався у ліцеї П'єр Корнель у Руані.
Рошфор був дев'ятнадцятирічним, коли вступив до Центру драматичного мистецтва на вулиці Бланш. Пізніше він приєднався до Національної консерваторії. Після завершення національної служби у 1953 році він працював у трупі Compagnie Grenier Hussenot сім років як театральний актор. Там його відзначали за вміння грати як драму, так і комедію. Потім він став актором телебачення і кіно, а також працював режисером.
Після кількох другорядних ролей у фільмах "Картуш", "Капітан Фракасс" та "Дивовижна Анжеліка" Рошфор зіграв свою першу велику роль разом із Анні Жірадо у ролі його дружини та Клод Жад у ролі його дочки у фільмі "Вогні вогнищ" 1972 року. У цій драмі він зіграв чоловіка, який покидає свою сім'ю на десять років, перш ніж повернутися. У цьому фільмі він зіграв у 41 рік батька дорослих дітей (молода Клод Жад вже мала 23 роки). Щоб виглядати старшим, він відростив вуса, свій фірмовий знак, які згодом зняв лише раз, у 1996 році для фільму "Сміхотворність".
Через чотири роки після "Вогнів вогнищ" він став головною зіркою комедії про кризу середнього віку "Пробач, маю справу", де зіграв чоловіка, який ризикує своїм подружнім життям з Даніель Дельорме заради романтичної справи з Анні Дюпері. Завдяки успіху цього фільму Рошфор став дуже популярним. У 1972 році він зіграв разом із П'єром Рішаром у ролі начальника контррозвідки Луї Тулуз у комедії Їва Робера "Великий блондин із чорною туфлею", цю роль він повторив у сиквелі 1974 року "Повернення великого блондина", також режисованому Робером. У 1998 році він виконав роль Фернана де Морсерфа поруч із Жераром Депадьє у міні-серіалі "Граф Монте-Крісто".
У вісімдесяті роки він став оповідачем французької версії "Ласкаво просимо до куточка Пуха", замінивши Лорі Мейн. Це зробило його популярним серед дітей того часу, і Дісней запросив його записати кілька аудіоверсій їх класичних фільмів. У 1990-х він повернувся до комедії з фільмом "Великі герцоги", де грав разом із двома іншими акторами свого покоління зі схожою кар'єрою – Філіпом Нуаре та Жаном-П'єром Мар'єлем.
Він мав зіграти головну роль у фільмі "Людина, яка вбила Дон Кіхота", будучи названим режисером Террі Гіллем "ідеальним Кіхотою". Рошфор вивчив англійську мову спеціально для цієї ролі. На жаль, серед інших проблем з виробництвом, у нього почалися проблеми з грижею диска. Через неможливість зніматися кілька місяців виробництво було скасоване. Про невдале виробництво був створений документальний фільм "Загублені в Ла-Манча".
У 1960 році він одружився з Александрою Московою, з якою мав двох дітей: Марі (1962) та Жуліена (1965). З актрисою і режисером Ніколь Гарсіа у нього також був син П'єр. У другому шлюбі з Франсуазою Видал у нього було двоє дітей – Луїза (1990) та Клеманс (1992).