Енн Міллер
Оригінальне ім'я: Ann Miller
Професія:
- actor
- singer
- musician
- dancer
Дата народження: 12.04.1923
Місце народження: Г'юстон, Техас, США
Біографія: Джонні Люсіль Коллієр (12 квітня 1923 – 22 січня 2004), відома професійно як Енн Міллер, була американською танцівницею, співачкою та акторкою. Її найчастіше згадують за роботу в класичних голлівудських музичних фільмах 1940-х і 1950-х років.
У 13 років, у 1936 році, Міллер стала шоу-дівчиною у Bal Tabarin. Вона була найнята танцівницею у клубі "Black Cat Club" у Сан-Франциско (за її словами, вона повідомила, що їй 18 років). Саме там її відкрили Люсіль Болл та скаут талантів, комік Бенні Рубін (хоча за деякими джерелами це сталося в Bal Tabarin). Це призвело до підписання з Міллер контракту з RKO у 1936 році у віці 13 років (також вона повідомила їм, що їй 18, і, ймовірно, надала фальшиве свідоцтво про народження, яке здобув її батько — з ім'ям "Люсі Енн Коллієр") і залишалася там до 1940 року.
У 1941 році вона підписала контракт із Columbia Pictures, де, починаючи з фільму Time Out for Rhythm, знялася у 11 музичних B-фільмах з 1941 по 1945 рік. У липні 1945 року, коли Друга світова війна все ще тривала в Тихому океані, вона позувала у купальнику як пінап-дівчина для журналу Yank. Вона закінчила контракт у 1946 році одним "A"-фільмом — The Thrill of Brazil. Реклама в журналі Life показувала ногу Міллер у великому червоному панчоху з бантом як букву "T" у слові "Thrill". Вона досягла справжнього успіху в мюзиклах Metro-Goldwyn-Mayer, таких як Easter Parade (1948), On the Town (1949) і Kiss Me Kate (1953).
Міллер була відома своєю швидкістю в танці степ. Піарники студії створювали пресрелізи, що вона може виконувати 500 тапів на хвилину, але насправді звук ультра-швидких "500" тапів накладався пізніше. Оскільки підлоги на сцені були восковими і занадто слизькими для звичайних тапок, їй доводилося танцювати в взутті з гумовою підошвою. Пізніше вона накладала звук тапів, переглядаючи фільм, танцюючи одночасно на "тап-борді" щоб відповідати рухам у фільмі.
Її кінокар’єра фактично закінчилася в 1956 році, коли система студійного виробництва поступилася телебаченню, але вона залишалася активною в театрі і на телебаченні. Вона грала на Бродвеї в мюзиклі Mame у 1969 році, де вразила аудиторію танцювальним номером степу, створеним спеціально для неї. У 1979 році вона вразила глядачів у шоу Sugar Babies на Бродвеї разом із ветераном MGM Міккі Руні, яке після бродвейського сезону здійснило широку гастрольну поїздку США. У 1983 році вона отримала премію Sarah Siddons за роботу в театрі Чикаго. У 1982 році вона з’явилася в спеціальному епізоді серіалу The Love Boat, разом із легендами шоубізнесу Етель Мерман, Керол Ченнінг, Деллою Ріс, Ваном Джонсоном і Кебом Каллоуеєм, у сюжеті, де вони грали старших родичів постійних персонажів шоу. Її останньою театральною роллю була постановка Фолліз (Follies) Стівена Сондхайма в 1998 році, де вона зіграла сувору Карлотту Кемпіон і отримала схвальні відгуки за виконання пісні "I'm Still Here".
За свій внесок у кіноіндустрію Міллер має зірку на Голлівудській Алеї Слави за адресою 6914 Hollywood Blvd. У 1998 році їй присвятили Золоту пальмову зірку на Алеї зірок у Палм-Спрінгс, Каліфорнія. На знак визнання її внеску в танець Смітсонівський інститут виставляє її улюблену пару тапок, яку вона жартома називала "Мої і Джо".
У 13 років, у 1936 році, Міллер стала шоу-дівчиною у Bal Tabarin. Вона була найнята танцівницею у клубі "Black Cat Club" у Сан-Франциско (за її словами, вона повідомила, що їй 18 років). Саме там її відкрили Люсіль Болл та скаут талантів, комік Бенні Рубін (хоча за деякими джерелами це сталося в Bal Tabarin). Це призвело до підписання з Міллер контракту з RKO у 1936 році у віці 13 років (також вона повідомила їм, що їй 18, і, ймовірно, надала фальшиве свідоцтво про народження, яке здобув її батько — з ім'ям "Люсі Енн Коллієр") і залишалася там до 1940 року.
У 1941 році вона підписала контракт із Columbia Pictures, де, починаючи з фільму Time Out for Rhythm, знялася у 11 музичних B-фільмах з 1941 по 1945 рік. У липні 1945 року, коли Друга світова війна все ще тривала в Тихому океані, вона позувала у купальнику як пінап-дівчина для журналу Yank. Вона закінчила контракт у 1946 році одним "A"-фільмом — The Thrill of Brazil. Реклама в журналі Life показувала ногу Міллер у великому червоному панчоху з бантом як букву "T" у слові "Thrill". Вона досягла справжнього успіху в мюзиклах Metro-Goldwyn-Mayer, таких як Easter Parade (1948), On the Town (1949) і Kiss Me Kate (1953).
Міллер була відома своєю швидкістю в танці степ. Піарники студії створювали пресрелізи, що вона може виконувати 500 тапів на хвилину, але насправді звук ультра-швидких "500" тапів накладався пізніше. Оскільки підлоги на сцені були восковими і занадто слизькими для звичайних тапок, їй доводилося танцювати в взутті з гумовою підошвою. Пізніше вона накладала звук тапів, переглядаючи фільм, танцюючи одночасно на "тап-борді" щоб відповідати рухам у фільмі.
Її кінокар’єра фактично закінчилася в 1956 році, коли система студійного виробництва поступилася телебаченню, але вона залишалася активною в театрі і на телебаченні. Вона грала на Бродвеї в мюзиклі Mame у 1969 році, де вразила аудиторію танцювальним номером степу, створеним спеціально для неї. У 1979 році вона вразила глядачів у шоу Sugar Babies на Бродвеї разом із ветераном MGM Міккі Руні, яке після бродвейського сезону здійснило широку гастрольну поїздку США. У 1983 році вона отримала премію Sarah Siddons за роботу в театрі Чикаго. У 1982 році вона з’явилася в спеціальному епізоді серіалу The Love Boat, разом із легендами шоубізнесу Етель Мерман, Керол Ченнінг, Деллою Ріс, Ваном Джонсоном і Кебом Каллоуеєм, у сюжеті, де вони грали старших родичів постійних персонажів шоу. Її останньою театральною роллю була постановка Фолліз (Follies) Стівена Сондхайма в 1998 році, де вона зіграла сувору Карлотту Кемпіон і отримала схвальні відгуки за виконання пісні "I'm Still Here".
За свій внесок у кіноіндустрію Міллер має зірку на Голлівудській Алеї Слави за адресою 6914 Hollywood Blvd. У 1998 році їй присвятили Золоту пальмову зірку на Алеї зірок у Палм-Спрінгс, Каліфорнія. На знак визнання її внеску в танець Смітсонівський інститут виставляє її улюблену пару тапок, яку вона жартома називала "Мої і Джо".