Ренато Рашель

Біографія: Ренато Расчел (акторський псевдонім Ренато Рануцці; 27 квітня 1912 – 2 січня 1991) був італійським актором кіно та співаком. Він знявся у 50 фільмах у період з 1942 по 1972 рік. Представляв Італію на пісенному конкурсі Євробачення 1960 року з піснею "Romantica", яка посіла спільне восьме місце серед тринадцяти учасників.

Він народився у Турині в родині Чезаре і Паоли Рануцці. Саме у Турині його батьки, які були оперними співаками, виступали з шоу у той час, коли Ренато народився, тому він міг справді сказати, що народився за лаштунками театру і там провів усе своє життя. Батько намагався виправити ситуацію, охрестивши його у Сан-П'єтро у Римі, і, схоже, це спрацювало, адже, виростаючи в тому районі, Ренато співав у "хорі білих голосів" Сан-П'єтро під керівництвом композитора-диригента Лоренцо Перозі.

У 14 років Ренато почав грати на барабанах у залах для танців навколо Риму. Незабаром він приєднався до сестер ді Фіоренца як актор, танцюрист і клоун, а в 1934 році був найнятий братами Шварц на свою першу велику роль в опереті "На білому конячці". У 1935 році він разом з Еленою Грей розпочав свій перший закордонний тур по Африці.

У 1941 році він створив власну театральну трупу і почав розвивати свій унікальний вид гумору, який у наступні роки увінчав його як винахідника "нонсенсу" з фразами на кшталт "двоє друзів, які не знали один одного". Ренато вирішив використовувати свої невеликі розміри тіла, маючи зріст всього 157 см, як одну з головних переваг, ставши відомим як "Маленький італієць" (il piccoletto nazionale), і у своїх виставах підкреслював свій зріст, одягнувши величезні екстравагантні пальта, найбільш відоме з яких мало велику кишеню на спині.

У цей період він створив деякі зі своїх найвідоміших персонажів, таких як "Наполеон" та "Іль Кораццьєре" (пародія на його зріст, оскільки Корраджо є військовим підрозділом, де служать лише солдати зростом понад 6 футів), що принесло йому неабияку популярність в Італії. У 1942 році він знявся у першому з численних фільмів — "Pazzo d'amore" (Безнадійно закоханий), розвиваючи і закріплюючи свій особливий тип гумору. Серед понад шістдесяти фільмів з його участю одним із найзначніших був "Іл Каппотто" (Пальто) за Гоголем, який отримав Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі.

Також він зіграв головні ролі у фільмах "Таємниця Санта-Вітторія" з Ентоні Квіном і Анною Маньяні, "Сім пагорбів Риму" з Маріо Ланца, "Questi fantasmi" з Едуардо Де Філіппо та "Figaro qua Figaro là" з Тото. У 1977 році він знявся у фільмі Зеффіреллі "Ісус із Назарету" в ролі сліпця.

Його успіх після Другої світової війни в основному пов’язаний із провідними ролями у мюзиклах П’єтро Гарінея і Сандро Джованніні. Цей мистецький тріо відповідальний за створення жанру "мюзикл" в Італії з такими роботами, як "Attanasio cavallo vanesio" у 1952 році (з американським тріо Peters Sisters), "Alvaro piuttosto corsaro" (1953), "Tobia la candida spia" (1955), "Un paio d'ali" (1957), "Rascelinaria" (1958), "Enrico '61" (1961), а також вони виступали протягом цілого року в Лондоні в Piccadilly Theatre у 1962 році, разом з постановками "Il giorno della tartaruga" (1965) та "Alleluja, brava gente" (1970).