Джилло Понтекорво

Біографія: Джілло Понтекорво, народився 19 листопада 1919 року в місті Піза, помер 12 жовтня 2006 року в Римі, є італійським кінорежисером. За походженням італійський єврей, Джілло Понтекорво є братом Бруно Понтекорво, ядерного фізика, який працював у СРСР, та Гвідо Понтекорво, італійсько-британського генетика, а також онуком єврейського промисловця Пеллегріно Понтекорво. Він має трьох синів: Марко (кінематографіст і режисер), Сімоне (живописець) і Лодовіко (фізик). За освітою хімік, Понтекорво швидко перейшов до журналістики та став кореспондентом у Парижі для кількох італійських видань. У 1941 році він вступив до Італійської комуністичної партії (PCI) і брав участь у антифашистській діяльності на півночі Італії. Після радянського придушення угорського повстання в 1956 році він порвав із PCI, водночас продовжуючи сповідувати марксизм. Після Другої світової війни почав працювати у кіно як асистент Іва Аллегре та Маріо Монічеллі. З 1953 року створював перші документальні есе (Giovanna, MM, 1956). У 1956 році він долучився до одного з епізодів Die Windrose, що його курирував Альберто Кавалканті. Наступного року поставив свій перший художній фільм «Гімн Скварціо» (La grande strada azzurra), вироблений Маленом Маленотті на основі роману Франко Солінаса. Потім у фільмі «Капо» (1960) він описує світ концентраційного табору, розповідаючи історію єврейської жінки, яка стала помічницею нацистів. Фільм був номінований на Оскар у номінації «Найкращий фільм іноземною мовою» в 1961 році. Він спричинив відому суперечку щодо «кадру з пересуванням у "Капо"», який Жак Рівет назвав негідним у статті в Cahiers du cinéma під назвою «De l' abjection». У 1966 році він зняв найважливіший свій фільм «Битва за Алжир» (La Battaglia di Algeri) — реконструкцію поліцейських дій французької армії під час битви за Алжир, яка була ключовим епізодом у війні в Алжирі. Фільм отримав Золотого лева на Венеційському кінофестивалі, тривалий час був заборонений у Франції, а його показ викликав значний резонанс через сцени тортур, вчинених французькою армією. У фільмі «Квамеда» (1969), де домінує виконання Марлона Брандо, він знову висвітлює тему колоніалізму, звертаючись до подій Гаїтянської революції на початку 19 століття. Через комерційний провал «Квамеди» Понтекорво припинив режисуру фільмів. Однак він ще зняв другорядний фільм «Операція Огро» (Ogro, 1979) про вбивство Луїса Карреро Бланко організацією ETA під час режиму Франко і співпрацював над фільмом «Прощання з Енріко Берлінгуером» (1984). У 1992 році був призначений директором Венеційського кінофестивалю. У 1993 році, під час 50-го кінематографічного фестивалю, Понтекорво вручив Стівену Спілбергу почесного Золотого лева з нагоди виходу фільму «Список Шиндлера». Помер 12 жовтня 2006 року в Римі, у віці 86 років.